Статистика річ уперта. За 5 років моєї роботи в інституті дві молоді людини (від 40 до 50 років обом) померли від невиліковної стадії раку. Обидва дізналися про хворобу на операційному столі. Обидва померли швидко та дуже болісно.  Обидва більше 5 років жодного разу не були у лікаря. Співпадіння?

Ні, система.

Спробую пояснити свою думку.

Розмови про здоров'я в Україні сьогодні є не популярними.  Принаймні, не так, як розмови про здоров'я раніше. Ще 15-20 років тому всі залюбки розповідали про дієти, лікарів та знахарів.

Напевно, розмови про здоров'я в колах інтелігенції відповідають стану розвитку медицини в нашій державі.

В той час, коли у всіх країнах цивілізованого світу медицина активно розвивалася (1970-90 р.р.), наша стояла на місці. Це відобразилося у масовому захопленні наших співвітчизників альтернативною медициною.

У наших сусідів - шалений розвиток діагностики за рахунок розвитку медичної техніки. Саме на цей період припадає вирішення проблеми з дитячим раком (95% успішного лікування лейкемії, наприклад).

У нас в цей же період – розквіт колдунів, екстрасенсів, гомеопатів (які ліки робили у себе на кухні), знахарів різних мастей. Пам’ятаю забобони про прив’язування стану здоров’я до положення зірок чи пояснення головного болю магнітними бурями.  

Коли народ звертається до знахарів? Коли немає лікаря у видимому просторі.

Стан медицини залишався на рівні 50-60 років минулого сторіччя тривалий час, а згодом становився ще гірше. Так що ж людям робити? Звісно, звертатися до тих, хто хоч щось може пообіцяти. Цікаво, у той період шамани з бубнами були? Думаю, були. Просто я не бачила.

Отже, за відсутністю розвитку медицини, іде її деградація, причому дуже швидко. За якихось 40 років суспільство відкатилося до знахарів, колдунів та шаманів. Від найсучасніших препаратів до бджіл та піявок.

Цікаво, але розмови про лікування та здоров’я майже взагалі перестала мати місце у колі моїх друзів. Стало не цікавим власне здоров’я чи здоров’я близьких? Не думаю. Бо спіймала і себе і своїх друзів на тому, що коли заходить мова про те, що хтось захворів – з’являється ледь помітний страх в очах.

Напевно, у знахарях та колдунах народ розчарувався. Альтернативи немає (хіба що за дуже великі, непідйомні гроші), отже, більшість стало звертатися до лікарів тільки в разі невідкладної потреби. А про щоденну турботу про здоров’я та звертання до лікаря доводиться забути.

Якщо сім’я має дітей, то про здоров’я дорослих доводиться забути на десятиріччя – аж поки не виросте дитина. Піклування про здоров’я дитини також відбувається із жахом в очах: ангіна та вітрянка здається подарунком долі в разі її хвороби. Бо на лікування більш серйозної хвороби у сім’ї не вистачить грошей ніколи.

Приклад: У дитини моєї сусідки врачі запідозрили серйозне захворювання. Дитину госпіталізували на обстеження. Два тижні (по 60 грн. на день) перебування в лікарні мами та бабусі (по черзі) разом з дитиною. Всі аналізи платні. Комп’ютерна томографія, УЗІ, Рег, та ще приблизно 20 найменувань різних апаратних досліджень за 2 тижні. Приблизно 50 біохімічних досліджень. Весь час мама і бабуся відмовлялися від крапельниць (300 грн. за одну в середньому)  та уколів (від 10 до 50 грн.) до постановки діагнозу. Все обстеження вартувало 10 тис. грн. (на той час 2 тис долл.США).

Для порівняння: аналогічне обстеження в Німеччині вартує від 500 до 1000 євро (від 3500 до 8000 грн. на той час) і триває 3-5 днів. Присутність мами не обов’язкова, адже дитині 16 років.

Але головна відмінність навіть не в термінах і не в вартості. І не в тому, що не починають лікування до встановлення діагнозу. Відмінність полягає в тому, що якщо людина лягла на обстеження та заплатила гроші, вона має вийти звідти з діагнозом! А моя знайома вийшла без нього! Ніхто не взяв на себе сміливість та поставити діагноз. Але з усіма аналізами та результатами інших обстежень на руках. Найстрашніше те, що ніхто не знає як і від чого лікувати. Сім’я збирає гроші і оформлює дитині закордонний паспорт.

Про обстеження чи взагалі звертання до лікаря мами (інваліду) вони взагалі не думають вже декілька років. Вся сім’я не бачила лікарів роками. Адже не можна ж вважати обстеженням медогляд на отримання прав? Там же не обстеження, а акт купівлі-продажу довідки.

Багато людей вже навіть не викликають лікаря та не ходять до нього під час застуди чи ангіни. Лікуються самі. І причина не завжди у тому, що в лікарні просидіти 2-3 години з температурою та болем в горлі просидити важко. І не тому, що перш, ніж отримати лікарніний по грипу треба пройти гінеколога та вислухати масу неприємних коментарів від санітарок і сестер. І не тому, що замість лежання з рушником на лобі і сну від ліків, треба кожного дня бігати здавати аналізи… Простіше заплатити за лікарняний знайомим та лежати самому вдома. Частіше причини у тому, що лікарі сьогодні – це торговці ліками та лікарняними.

Приклад: Коли останній раз мені міряли тиск на прийомі у лікаря, мені здався підозрілим результат. Вдома переміряла: тиск в нормі. Не стала купляти ліки на 200 грн. що мені виписали. Тонометр у лікаря ровісник моєї мами, а вдома – японський, електронний. Вірю йому більше. Та й такі цифри тиску я ж повинна була б відчувати? Я ж почувалася добре. Дякувати, що не здатна до самонавіяння. Могла б тиск підняти собі тільки від однієї думки про це. Навіщо ходити до такого лікаря? Відстоювати чергу? Більше не ходжу до того лікаря. Не довіряю. І таких на моєму рахунку вже з десяток.

Я не одна. Більшість моїх друзів. Більшість моїх колег.

Не довіряють лікарям і ті, хто не звертаються до безкоштовних торговців ліками в районних лікарнях, а на нормальних не вистачає грошей. Ризик? А не ризик ходити до них? А якщо я б випила ту купу ліків, що мені виписали від тиску, якого не було?

От чому жах в очах при згадуванні про хворобу. Адже одного разу це може виявитися не ангіна…

Ось так і трапилося з моїми нещасними співробітниками. Страшно. Оформлюю своїй дитині закордонний паспорт також, про всяк випадок. Про себе не думаю. Немає грошей на це.