Як
всі останні дні цього літа, починаючи з останнього випускного екзамену
Віктора (мого сина), у мене немає жодної хвилини на спокій. Всі думки
крутяться навколо скрипки та системи освіти і цін на оренду нерухомості
в Австрії.
Після музичного училища ім. Глієра (як його студенти ніжно називають "наше учбовище"), він зараз пускається в мандри за вищою освітою.
Наївшись найкорумпованого навчання в училищі, він ще після другого
курсу категорично не захотів вчитися у Київській консерваторії. Тому
мандри почалися саме тоді - у 2007 році - з Праги. Він вирішив вступати
у Празьку музичну академію. 2 роки вчив чеську мову, удосконалював
англійську, брав додаткові уроки музики...
З початком кризи ця мрія розвалилася: навчання у Празі стає платним та набір скорочується.
Якщо навчання стає платним. то Вітя почав шукати інший, більш престижний навчальний заклад в Європі.
Тільки цієї весни визначилися із закладом - це музична академія у
м.Лінц, у педагога-відомого скрипаля Вінокурова. Були дзвінки,
очікування... Дзвінки... Очікування...Листи... Очікування...
Була поїздка... Консультації. Консультації. Вирок про потребу кращого інструменту... Прослуховування. Очікування...
Втім, нормальні клопоти вступника до вишу.
Якби не але...
Це "але" мене тримає у стресі вже третій місяць.
До Австрії (напевно, як і у всьому шенгені) студентську візу на
навчання дають тим, хто може підтвердити рівень доходів, не нижчий за
мінімальний, на кожного члена сім'ї. Мінімальний рівень - 420 євро. На
кожного члена сім'ї.
Звісно, там не можуть зрозуміти, як можна вижити на 2 тис. всій сім'єю.
До цього ж "але" відноситься те, що хоча навчання в Австрії і є
символічно платним (100 € на місяць), то проживання там ой! Мені
підрахували: 600€, харчування 200€ , проїзд (враховуючи 90% знижки для студента) - 100€.
Всього, з навчанням - 1000€
Практично це повністю недоступно для українця.
Особливо для дитини освітянина.
На місяць!
Але це не зупиняє нас.
Віктор з 5 років мріяв про австрійський оркестр. Тепер він виріс і мрії виросли. Він мріє про власну сольну кар'єру.
Язнаю одне: якщо ми не зробимо зараз, не знайдемо якийсь вихід, щоб він зміг там вчитися - ми собі цього ніколи не вибачимо.
Я можу його вмовити цього не робити.
Я знаю, що він погодиться.
Але я тим позбавлю його тих можливостей, яких він заслуговує.
Тому шукаємо вихід. Один з виходів - Віктор розпочинає концертну діяльність.
Звісно, маючи репертуар класичний, в Україні він багато не заробить.
Тут не популярна класична музика.
Хоча...
На його першому концерті (у січні) був повний зал! Йому аплодували стоячи та не відпускали 10 хвилин!
Він 9 разів виходив на поклони.
Останній його запис на сьогодні, який я маю в Інтернеті, знаходиться тут
От я тепер зустрічаюся з менеджером, який організує концерт.
Зараз він шукає інвесторів для оплати реклами.
Сьогодні уточнили маршрут його концертного туру:
Чернігів, Черкаси, Дніпропетровськ, Ів-Франківськ, Ужгород
Також йде робота по запису диску.
Вже домовився зі студією та визначилися з фірмою, що писатиме диски.
1995 р. Віктору 5 років. 26 серпня ми переступили поріг музичної школи
на вул.Богдана Хмельницького, напроти педагогічного університету.
Віктор завжди був нижче на зріст, ніж його ровісники. Такий "дорослий,
але маленький на зріст" - так він себе називав - хлопчик із ямочками на
щоках та білою шапкою волосся, який не соромився дорослих і мав шалене
бажанням чомусь навчитися.
Віктор не ходив до дитячого садка. Такі часи були. В садках не
залишилося кваліфікованих фахівців, їжі не вистачало та педикульоз.
Крім того, послуги няні коштували дешево та чоловік, який сам не ходив
до дитячого садку, категорично був проти.
Саме це, як ми вважаємо, дозволило Віктору бути незакомплексованим, не
боятися дорослих, поважаючи всіх, та бути розвинутим не за роками. У 5
років він вже читав, писав, навіть маленькі твори, лічив у межах 100 та
вже мав за плечима прочитану самостійно том Андерсена не дитячого
видання (300 стор).
Але головне надбання відсутності дитячого садку в житті Віктора - це шалена мотивація до навчання, яку він не втратив.
Коли він був маленький, ми над ним могли жартувати:
- Вікторе, підеш вчитися плести канати (можна було сказати що завгодно)
- піду
- а ти знаєш? що це таке?
- не знаю, але я цього ще не вмію. Я хочу навчитися.
Він на той час вже ходив: 2 рази на тиждень - на ліпку (з глини); 2
рази на тиждень на малювання; 2 рази на тиждень на танці. Отже - кожен
день якісь гуртки і кожен день заняття зі мною. В основному це було
читання і постійні розмови про все, оскільки ми з ним були поруч
постійно.
Прийшовши в музичну школу він не знав, що таке скрипка. Скрипку вибрали
ми. Як ми зрозуміли вже пізніше, він гадав, що скрипка - це дудочка. :)
Проте, екзамен він легко здав і був зарахований. На скрипку був недобір, тому ми не переживали.
Була у Відні в Курсалоні на концерті класичної музики. Один із найяскравіших моментів у моєму житті. За навчання в Австрії, за участь у таких концертах варто боротись, варто покласти на це час, сили, гроші. До речі, спілкувалася з австрійськими студентами - один італієць, інший угорець. Вони у вільний від навчання час заробляють гроші на навчання (тут же, в Курсалоні). Батьки їх не підтримують. Отже, заробітку на навчання їм вистачає? Мабуть, треба тільки вступити на навчання, а там все має скластись якнайкраще!
Что вы тут своего сына пиарите? Вот будет знаменитым - тогда и пишите. А так - это никому не надо. И что? не ходил в салик - потому такой талантливый? Да чушь это все!! Значит те дети, которые ходят в садик - не талантливые?? Скромнее надо быть.
Бачила відео з концерту Вашого сина. Дуже Вам дякую за таку можливість. Хочу побажати Вам удачі, успіхів та здоров'я. І дивлячись на таких діток, хочеться вірити, що настануть ті часи, коли наша держава буде підтримувати свої таланти, а коли немає можливості для продовження навчання у нашій країні то чому б Україні не забезпечити навчання за кордоном талановитої молоді, власне, за державні кошти. Я думаю, що зі мною погодиться багато хто.
Дякую, пані Ларисо! Не думаю, що Віктор згодився б на навчання за державний кошт. Він так наївся цього державного в училищі, що вже навіть не хоче навчатися на держбюджеті в київській консерваторії. Взагалі в розвинутих країнах немає міністрерства культури. Все регулюється популярністю. Якщо актор популярний, то він має достатньо коштів на навчання і без держави. Будь-хто зі спонсорів буде радий вкласти в нього свої гроші. Віктор дуже сподівається на те, що зможе заробити концертами. Я ж не маю такого оптимізму. Але менеджер, схоже, толковий. Подивимось!
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]