1. Ну
хто ж не мріяв про те, щоб побачити свого власного сина на сольному
концерті, та ще щоб він був солістом, та ще з повним залом людей, які
скандують: "Біс!"? Я про це мріяла з 95 року.
Тепер мені це просто вже бачиться.
Отримала розписаний бюджет концерту та план на нього.
Ніхто ще не знає, коли він буде, але ж вже точно буде.
Отже, сьогодні 1. розглядали бюджет та обговорювали деталі організації цього концерту. Емоції переповнюють. Не можна схибити.
2. Віктор закінчив вступ до університету ім.Поплавського. Тепер він - студент. Трохи засмучений: "Не цим студентом хотів бути". Але радіє з того, що товариш майор з військкомату тепер позаду.
Водночас планує ще заробітки. Нормальна скрипка коштує як нова "Таврія". Крім організації концертів бігає по менеджерах ресторанів по роботу. В ресторанах зараз всюди жива музика. Віктор вільно грає та імпровізує на скрипці та піаніно, мне погано співає. Може дійсно десь поталанить? Хоча музикам там платять не багато, а робота в нічну зміну.
3. У мене потроху починається навчальний рік. Жвавішають завучі та вже смикають по розкладу. Це добре. Хоча криза є криза. Якщо завжди у кінці липня - серпні у мене телефон з вуха не сходив по консультації, то тепер максимум 3 дзвінка на день. Я-оптиміст і не втрачаю надії.
4. Навожу порядок на сайтах, закриваю декілька, залишаю лише 6. Роботи вистачає. Вже заробила синдром сухого ока.
=========================================================== СПОГАДИ Частина третя Попередні частини спогадів:першадруга Перший рік Віктор в музичній школі особливо не виділявся, хіба своєю наполегливістю. Для 5-річної дитини просидіти в школі 2-3 години - це не аби яка робота. Приходив додому він втомлений і завжди лягав спати. Але вставав і з захопленням говорив про музичну школу.
Дуже гарно пам'ятаю вечори у той рік. Ми з Віктором разом (завжди) готували їсти на кухні. Під час приготування їжі ми спілкувалися. Я спочатку не дозволяла йому допомагати, даючи йому щось робити своє. Але потім спробувала і потроху, з часом, почала отримувати реальну допомогу.
Звісно, довелося застосувати терпіння. На початку більше було клопоту від того, що мені доводилося переробляти. Але з часом він не погано допомагав.
Часи тоді були безгрошові. Готували пісні супи та, як зараз пам'ятаю, з кілограма фаршу я робила котлети, які ми їли 3-4 дні. Гарніром до котлет практично завжди була каша, вона ж - заправка до супу. Це меню дуже рідко змінювалося. Віктор допомагав мені ліпити котлети, під час чого ми спілкувалися.
Потім Віктор грав, виконував домашні завдання. Багато чую про те, що скрипку від початківця витримати не можливо. Це не правда. Ми раділи кожній чистій ноті, яку Віктор міг взяти. Хто так каже - зовсім не вболіває за свою дитину. Я сама була присутня на уроках і тому ми займалися з ним разом. Я підказувала йому те, чого він може не зрозумів, а може забув.
У Віктора не було жодного комплексу щодо дорослих. Він абсолютно спокійно задавав питання вчительці, або пропонував зіграти гостям, які приходили до нас. Це ми теж дуже підтримували у нього. Не думаю, що діти повинні соромитися дорослих. Вважаю. що діти від дорослих відрізняються тільки тим, що в них мало життєвого досвіду. І все.
