Звичайний день. Звичайний залік. Звичайні завдання. Заочники.

Будь-який педагог скаже, що ця ситуація занадто типова, щоб про неї ще писати. Якби не одне велике суттєве "НО..."

Пропоную вікторину: чи вгадаєте, хто мої студенти?

Завдання по використанню комп'ютерних та мережних технологій у професійній діяльності.

Завдання:

1. Написати мені листа електронною поштою. Отримати від мене завдання у відповідь на цей лист.

2. Відвідати сайт і завантажити файл, розпакувати, встановити (це демка програми). Запустити, зробити скриншоти (фото з екрану) по вікнах програми.

3. Відвідати САЙТ, зайти по паролю, виконати декілька дій, кожну з яких сфотографувати.

4. Всі картинки розмістити у вордовський файл, підписати та вислати мені електронкою. За це я обіцяла залік автоматично.

Знаю, що при слові "скриншот" багато хто відчуває якнайменше зумління, як найбільше серцевий напад, а дехто намагається стиснути кулаки щоб дати відповідь на нецензурну образу. Саме тому вислала кожному детальне відео по технології зняття фото з екрану. До відео приклала комікси (співчуваю діалапчикам). Та програмку, яка робить ці фотки.

Передбачаю питання:

- У Вас учні початкової школи?

- Ні, шановні. Хоча за рівнем завдання, певно, учні початкової школи би висміяли.

Про моїх студентів і є ця загадка. Щоб здогадатися - прочитайте всю розповідь.

З обох груп (60 чол) виконали завдання всього...

Здогадайтеся з однієї спроби.... Не вгадали! Четверо! При цьому попереднє опитування показало 100% наявність комп'ютерів у студентів.

Ну що ж... Тоді я запрошую їх на залік у комп'ютерний клас і пропоную зробити все це тут, при мені.

Перед цим виступаю з промовою (що на заліку вже точно зайве) і пояснюю як детально все це зробити.

От тут і починається найцікавіше! Мої студенти почали усілякими способами та всіма можливими засобами робити все, щоб цього не робити! Звісно, що не всі! Багато хто сів за комп'ютер і досить швидко все зробив.

І дехто із тих, хто зробив і здав не пішов з аудиторії. Залишився. Знайома ситуація?

Звичайно я прошу студентів залишити аудиторію. Але тут...

Решта почала вигадувати:

Ох уж ці мобілки! Досить велика частина зателефонувала комусь (кому - здогадаєтеся, коли зрозумієте хто є мої студенти).

Я миттєво отримала листи від цих студентів електронкою! Листи із виконаним завданням. Пояснювали вони це тим, що електронка повільно працює! Але ж не гальмувала вона принаймні 12 листів від студентів із однієї групи. Кращого вони не вигадали. Напевно, Ви вирішили, що це все ж учні початкової школи. Знов скажу, що ні.

А знаєте, що цікаво? Вони не зрозуміли, що я можу подивитися хто і коли зробив файл із завданням. Вони, певно, і гадки не мали, що я можу прочитати що написано на скриншоті та співставити із завданням, яке я давала кожному студентові. Виявилося, що цей файл зроблений однією людиною, на одному комп'ютері, а мені при цьому розповідали, що вони робили його разом. Я мала теж не помітити, що вони з трьох різних регіонів України. Знов кращого не вигадали.

Все ж змусила їх сісти за комп'ютер. Сіли, а вже за 5 хвилин несуть флешки.

О! Прогрес! Є флешки! То комп'ютер не пустий звук для них. Є надія.

Так от я зарано пораділа!

Вони на флешках принесли ті файли, які зробили ті студенти, які відразу почали це робити, зробили та отримали залік.

Після моїх виступів (із вже не прихованим роздратуванням), сперечаннями зі студентами, їхніми вмовляннями та моєю неприступністю вони все ж сіли за комп'ютери і виконали приблизно 30% завдань. Після цього я поставила їм заліки, щоб більше очі мої їх не бачили (вибачте, шановні). Адже все це зайняло стільки часу, скільки мені моє рідне Міністерство ніколи не оплатить.

Настрій зіпсований. Спитаєте:

- Чого? Це типовий залік що у ВНЗ, що у школі...

Я б не засмутилася, якби мої студенти не були тими, ким були вони... Не здогадалися?

Виходить, що дорослі студенти ведуть себе ще гірше за школярів, коли вони списують, видають чужі роботи за свої, примушують інших виконувати за себе завдання, торгуються (іноді із погрозами) з вчителем, коли той розуміє, що його банально обдурили.

Не покидає думка, що школа вчить наших дітей не тільки наукам. А перш за все, з першого класу вчить красти (списувати) чужу працю, залякувати і змушувати на себе працювати (змушувати когось виконувати свою роботу), та головне - обманювати (видавати вчителю чуже за своє). А коли обманути не вдалося - погрожувати і все одно вимагати оцінку. І діти це впитують з першого класу. Часто чую від школярів: "Та що там вчитися? Все залежить від того, як зможеш викрутитися!" А у вчителя все частіше думки працюють не на вдосконалення завдань, а на вдосконалення вмінь по запобіганню списуванню (крадіжкам) та банальній брехні. Бо не хочеться буди обдуреним...

Звісно, що не всі діти становляться такими повністю. Але частково такими є всі. Адже не можна у білих чоботях вийти на мокру вулицю і не забруднитися.

Ви ще не здогадалися хто мої студенти?

Дивлячись на те, як вони здавали залік, я зрозуміла, що шансів у системи освіти щось змінити у бік зменшення збочинного мислення у учнів поки немає.

Відповідь:  мої учні - директори навчальних закладів