Одна моя знайома директорка школи розповіла таку історію (історія досить типова, чула її не раз і не в одному регіоні України. Тому не називаю імен.

Історія така:

Директор дуже хотіла придбати для школи комп'ютерну програму складання розкладу. Більше нід 2 місяці відбивала пороги райво. Там не розуміли навіщо програма, якщо розклад можна скласти вручну і дали гроші, строго наказавши пофарбувати вікна і купити штори.

Зрозуміло, що і вікна і штори теж стоять у черзі. Але директор поставила саме такий пріоритет: школі потрібний більш якісний розклад і розвантаження завуча. Але змушена була підкоритися.

Тим часом більшість її колег з району самотужки, не слухаючи відділ, із позабюджетних коштів, придбали програму розкладу і користуються нею.

Через певний час вийшла вказівка зверху про інформатизацію шкіл і тут відділ освіти згадав про програму складання розкладу: десь чув. Поспіх знайшов людину, яка щось чула, когось бачила та швиденько для всіх шкіл придбала програми складання розкладу! Швиденько прозвітували і надбали величезне почуття гордості.

А тим часом... Половина шкіл району ВЖЕ мала програму, і деякі вже не один рік. Програма, що була куплена відділом освіти - зовсім не та, яку хотіла наша директорка, бо вона хотіла ту, яку мали колеги. Це тому, що її завуч не чекала у моря погоди та вже неодноразово склала розклад, із дозволу колеги з сусідньої школи. Вона навчилася працювати з іншою програмою і переходити на якусь ще програму не хотіла.

Отже, програма, кумлена РайВО,  їм була не потрібна.
Опустимо також той факт те, що куплена відділом програма вдвічі дорожча.

От наша директорка і приймає рішення: на педраді спитати колег, що робити. Колеги скинулися по 3 грн. та придбали своєму завучу програму за власний кошт.

Проблема вирішилася, але управління освіти в цій проблемі було зайвою ланкою, чи не так?

І хто для кого поставлений? Школа для того, щоб задовольнити амбіції управління чи управління повинне шукати можливості для створення умов роботи шкіл?

Питання риторичне...