Багато чую останнім часом про те, якою хорошею була система освіти в СРСР, та яка погана ця Українська система, що дозволила зруйнувати таку чудову систему освіти.

Праві педагоги у тому, що рівень випускників шкіл дуже низький, що медалісти мальовані, що рівень фізичного стану нашого підростаючого покоління все гірше. Та у приклад ставиться система освіти у СРСР, де, начебто, все було як треба…

От тільки б порядок навести - і все. Як наслідок - вихід бачать в одному: сильна рука, яка примусить навести порядок та примусити учнів і їх батьків краще вчитися та краще виконувати все, що кажуть педагоги.

Про реформи системи освіти педагоги якщо і говорять, то тільки з позицій підвищення заробітної плати. Про структурні зміни та докорінні реформи і чути не хочуть, або кажуть про це, а на ділі – критикується все, щоб не робилося.

Пропоную задати собі (перш за все педагогам) декілька простих питань:

Перше питання дуже просте: чому країни, де освіта не централізовано управляється та не перевантажено теорією як у нас – живуть набагато краще?

Для довідки: там з обов’язкових (базових) предметів всього чотири, а решта норматизується тільки кількістю. Тобто випускник має обов’язково вивчити і отримати оцінку з 4 предметів (оцінки за них показані в атестаті) та 18 предметів за вибором, які просто перелічуються в атестаті. Причому з кожного цього предмету немає норматизованого (як у нас) об’єму. Він може вивчити математику на рівні 5 класу, а історію – повний курс, до 11. Ніхто драми не робить, поки не померли і живуть краще нас набагато.

Друге просте питання: Чому син американського чи європейського фермера, який в школі вивчав математику на початковому рівні та не вивчає у середній школі, комп’ютер на рівні користувача знає так, що дасть фору будь-якому нашому випускнику спеціалізованого на інформатиці ліцею?

Крім того, син фермера знає крім своїх двох рідних мов ще принаймні дві, тому, що любить спілкуватися в Інтернеті з далекими друзями. Чому випускники наших ліцеїв (чи гімназій) не спілкуються з іноземними друзями?

Скажете: у них їх немає? І це означатиме, що Ви точно не спілкуєтеся в мережі!

Варто зробити собі номер ICQ чи Skype та хоча б трохи розповісти про себе - відбою не буде від підлітків, які знайомляться та прагнуть дружити. А спілкування там в основному письмове.

Як приклад: у мого сина є вже декілька десятків таких спілкувань, він удосконалив свою англійську, тепер вчить чеську і вже нею спілкується.

Ще питання щодо порівняння наших відмінників із фермерським дитям, яке з дитинства більшість часу проводить в полі чи на фермі з коровами:

Чому він просто та без утруднень може підрахувати кількість лінолеуму, щоб покрити підлогу з мінімумом швів та витрати матеріалу, а у нас це навіть інженер не завжди може (судячи по тим підлогам, що я бачу у квартирах)?

Для довідки: Я особисто знаю два випадки таких голандського та американського хлопчиків, куди мої учні іздили за програмою обміну. Наші учні спеціалізованих ліцеїв вивчають декілька мов програмування, якими потім не володіють та небагато з них становляться потім програмістами.

А культури спілкування в мережі та знання елементарних повсякденних програм (наприклад, Word) у них немає. Майже ніхто з моїх студентів не може написати мені ввічливого електронного листа, не кажучи вже про те, що про ICQ чи Skype, про які вони на моїх заняттях чують вперше!

(А Ви, шановний, знаєте про що йдеться?)

Третє просте питання: Чому шведський листоноша (людина без будь-якої додаткової освіти, окрім базової школи, йому 40 років) дуже просто самостійно здатний сісти за комп’ютер та освоїти дизайнерську програму, обробляти свої фото, створити свій сайт для цих фото і вести щоденник в Інтернеті?

У той час чому наші вчителі інформатики (люди з вищою освітою) виявляються абсолютно не здатними до самонавчання та потребують спеціальних курсів для вивчення комп’ютерних програм? Певно, шановний педагог, Ви мені можете навести приклади зворотнього, але погодьтеся, що це, скоріш,  виключення. Переважна кількість не може займатися самоосвітою.

Для довідки: цей листоноша – наш друг, якого ми знаємо вже 15 років. Він ще окрім шведської та англійської, які вважає рідними, вільно володіє норвежською та російською, і може порозумітися французькою.

Чесно кажучи, коли я відповіла на ці питання сама собі – я зробила висновок: наша шкільна програма ПЕРЕНАСИЧЕНА теоретичними знаннями, які не мають жодного практичного застосування.

Натомість, у країнах з розвиненою демократією, де всі галузі розвивалися від потреб суспільства, освіта побудована на суто практичному змісті навчання. Теоретичні знання даються тільки у поглиблених курсах чи спеціалізованих школах, куди поступають тільки ті, хто хоче поступати у профільний університет.

Таке перенасичення, з одного боку, та виховує в учнів почуття непотрібності обов’язкового навчання та глибоку відразу до будь-якого навчання.

Незгодні? Висловіться;)