В медицині є три головних поняття про хвороби (чи терміни, не знаю, не медик).

Це: гостра хвороба, хронічна хвороба, та невиліковна хвороба.

Гостра форма найбільш болить, має більше всього симптомів та якщо така хвороба у людини з’являється, ні у кого не виникає сумнівів, що хвороба є. Як правило, гостру форму хвороби лікують і виліковують. Інша річ, коли гостра хвороба є проявом невиліковної хвороби, останньої її стадії. Тоді цю гостроту, як правило, передбачають і не сподіваються на щось інше. При лікуванні гострої хвороби важливо діяти активно, швидко та правильно.

Хронічна хвороба не така болісна, не така наочна, але також відчутна. Хронічну хворобу лікують. Але діагностують важче і виліковують довше. Позитивний вихід хвороби залежить від наполегливості в лікуванні самого хворого. В більшості випадків вона виліковується. Проте. назавжди залишається загроза повторення цієї хвороби, особливо, якщо буде стресова ситуація для організму (інша хвороба чи стрес). Інакше, вона залишається «слабким місцем» для організму і при випробуваннях, організм дає збій саме по цьому слабкому місцю.

Невиліковна хвороба – це, по-суті хвороба, яка ще менше (на перших стадіях) видима та практично, спочатку, не болить. Але ця хвороба закінчується відомо як. Вона з’їдає організм і, не дивлячись на супротив у вигляді лікування, організм програє.

Хронічна хвороба може перейти у невиліковну при недостатку лікування або при недбалому відношенні до неї самого хворого. Тоді результат такий же: організм програє.

Відносини між людьми (чи групами людей) також можна порівняти з організмом. Стан відносин, коли виникають проблеми, можна порівняти з хворобою організму. Зрада та розчарування – це серйозне порушення взаємовідносин між людьми. Отже – це прояви хвороби.

Яка хвороба краще? Краще не хворіти. Це зрозуміло. Але якщо хвороба-таки сталася, то краще гостра. І треба її лікувати, тоді вона не перейде у хронічну. І потім хронічна не перейде у невиліковну.

На роздуми про хвороби, зраду та розчарування мене натхнув новий кліп Вахтанга Кікабідзе «Разочаровали». Повністю цей кліп можна подивитися внизу сторінки.

Я не є фанатичним прихильником творчості В.Кікабідзе. Ніколи не захоплювалася його піснями, хоча завжди визнавала, що в його піснях є зміст. Зміст його пісень мені завжди подобався.

Безперечним є факт: Вахтанг – це представник радянської творчої інтелігенції. Кращий представник творчої інтелігенції тієї країни. За часів Радянського Союзу він не відокремлював себе від неї. І потім, коли самої країни не стало, він не змінив цінності, що були продуктом творчої діяльності всієї радянської інтелігенції.

Під час російсько-грузинського конфлікту Вахтанг зайняв чітку, активну прогрузинську позицію. Я теж не бачила ніякої логіки у діях російського політикуму у відношенні до грузин (особливо коли їх як тварин масово вивозили з Росії) , але я не хочу обговорювати дії будь-якої влади. Про це багато сказано і написано.

Пісня Кікабідзе «Разочаровали» спрямована до російської інтелігенції. До його середовища, яке виховало, сформувало його систему цінностей, його творчість, сформувало популярність серед чисельних шанувальників та поклонників. Пісня адресована до кожного його творчого друга зокрема та до всієї російської творчої громади взагалі. Остання, натомість, жодного слова не висловила про дії Росії у відношенні до грузин. Як розцінити вчинок інтелігенції, яка своїм мовчанням, по-суті, підтримала дії влади? Як же повинен був грузин за походженням, але радянський інтелігент за вихованням, розцінити те, що жоден з його друзів не висловив відношення до того, що відбувається у відносинах великої Росії з маленькою Грузією? Ані позитивного, ані негативного? Багато хто назвав би цей вчинок зрадою. Судячи з пісні, Вахтанг побачив дещо значно глибше.

Він сказав: «Розчарування».

Його пісня прозвучала як діагноз відносин між ним (як радянським творчим інтелігентом) та російською радянською інтелігенцією (цілим прошарком взагалі та кожним особисто). Що краще: зрада чи розчарування? У цьому варто розібратися.

Зрада

Зрада – це вчинок. А вчинок може бути під впливом емоцій, під впливом не знання всіх обставин (не володіння всією інформацією), або від нерозуміння ситуації. Отже, вчинок може бути помилковим. Людина – не досконала, а відтак і її рішення МАЮТЬ ПРАВО на недосконалість.

Зрада може відбуватися також під тиском обставин, коли та сторона, що зраджує, мусить рятувати життя.

Зраду, як будь-який вчинок, можна проаналізувати та зрозуміти. Сам зрадник може розкаятися та попросити вибачення (чи відшкодувати скоєне).

Отже, зрада – це всплеск. Її можна порівняти із гострою хворобою. Якщо так, то її треба негайно активно лікувати.

Але ж зрада може бути і наочним виразом системної відсутності лояльності (як проявом невиліковної хвороби). В такому разі зрада може пояснити багато та відкрити очі на загальний стан відносин.

При такому порівнянні, стає очевидним, що необхідно правильно поставити діагноз: факт зради є останнім проявом невиліковної хвороби чи просто випадкова гостра хвороба. Тоді можна і вчиняти дії щодо лікування. І якщо недуга не гостра та не є невиліковною, то це – хронічна хвороба. Тоді її треба лікувати та бути готовим, що лікування буде тривалим, важким та дорогим. Але лікувати треба обов’язково, бо, якщо не лікувати, кінець неминучий.

Очевидно, Вахтанг не міг сказати, що мовчання радянської інтелігенції (серед якої багато його особистих друзів) – це прояв невиліковної хвороби. Але і випадково гострим проявом її не назвеш, бо минулого разу був абсолютно такий же прояв, вочевидь, хронічної хвороби – не перше мовчання, що підтримує, з боку друзів (всі пам’ятають мовчання російської інтелігенції на депортацію грузин з Росії).

Розчарування

Розчарування, на мій погляд, це більш серйозний висновок (діагноз). Розчарування – це прояв різкої зміни репутації. Причому репутація змінюється практично на кардинально протилежну. А повернути її вкрай важко, про це знає кожен.

Біль від розчарування не буває таким миттєвим, як від зради, є не менш сильним, вірогідно, більш тривалим.

Розчарування – це скоріше признання системності у відносинах. Розчарування – це визнання для себе, що такі вчинки, як зрада, не підтримка та відмова у допомозі будуть повторюватися, що свідчить про недовіру. Кліп Вахтанга як раз і говорить про припинення довірливості у відносинах і впевненість у тому, що в разі потреби російська радянська інтелігенція не буде на боці грузинського радянського інтелігенту Кікабідзе, який ще недавно був для них одним з них.

Отже, розчарування – це визнання хронічного стану хвороби у відносинах Вахтанга (а через нього і з усіма грузинськими представниками) з одного боку та із російською радянською інтелігенцією з іншого.

Хочу наголосити: Вахтанг визнає цей стан відносин не невиліковною хворобою , а саме хронічною. Хронічні хвороби у більшості випадків, як я вже згадувала, виліковуються. Але за умов наполегливого лікування з боку хворого. Якщо намагання будуть недостатніми, то, скоріш за все, лікування не дасть результату. В даному випадку також хворіє весь організм: відносини між людьми. Чи хоче він вилікуватися? Чи визнає себе хворим? Позитивні відповіді на ці питання здатні почати лікування терміново та сподіватися на повне одужання.

Вахтанг згадує бувалі часи дружби та взаємодовіри (голоси поетів поза кадром, епізоди відеохроніки) та сподівається на лікування відносин. Саме сподівається, бо назвав діагноз хронічною хворобою. Якби не сподівався, назвав би невиліковною хворобою, якось так: «Розрив відносин»…

Чи буде бажання з боку російської радянської інтелігенції? Все далі і далі, власне я в цьому сумніваюся…