Суспільство вже в інформаційному суспільстві, а освіта в аграрному (11-18 ст.)?

===========================================================================

Потрапивши до електронного суспільства, стаєш не лише робітником розумової праці, але й її споживачем. Та аби ця праця була ефективною, вчитися доводиться щогодини.

В новому суспільстві просвіта – важлива частка щоденного життя. Надто важлива, аби віддати її на відкуп лише школам і інститутам. Знання стають складовою частиною товарів, виробництва, послуг і розваг, тому завод, офіс і дім перетворюються на навчальні заклади. Дедалі частіше інтерактивні засоби навчання вбудовують у товари, так що користування ними передбачає навчання.

Ще більше змінюються звичні погляди на кар’єру та набуття фаху. Про плани побудови кар’єри доведеться забути. Чи справді треба буде відкинути всі сподівання на стабільність та передбачуваність професійного життя?

З цього приводу Луї Росс, головний інженер "Форд Мотор”, так настановляє студентів-політехніків: "У вашій кар’єрі знання – щось на зразок молока. Термін придатності надруковано на пакеті. Термін придатності інженерного диплому – близько трьох років. Якщо на цей час ви не поповните знання, отримані в інституті, чимсь новим, ваша кар’єра скисне”.

Навіть гірше – коли ви лише закінчуєте чотири курси за науковою чи технічною спеціальністю, половина того, чого вас навчали, встигає застаріти. Фахівець – це вже не той, хто раз у житті навчився щось робити як слід. Фахівець – той, хто засвоює знання, обсяг яких подвоюється що півтора року. І це не косметичне підправлення деяких моментів: використовувані в роботі технології й зміст роботи змінюються часто й всерйоз.

Хтось вважає, що може дозволити собі лишатись осторонь цих всіх нововведень – адже все одно їх потік ніколи не припиняється. Але тоді він має бути готовий до наслідків – відриву від решти суспільства та консервації у власному світі, що відмовився змінюватись. Робертсон Дейвіс, автор "Дептфортської трилогії”, 1993 року сказав: "Світ, в якому я живу, настільки не схожий на світ, в якому я народився, що якщо на це не звертати уваги, я перетворився б на викопну людину”.

У зв’язку з цим існує один не надто втішний нюанс: саме "викопних людей” ми виховуємо у нашій системі освіти, основні принципи якої було закладено ще на початку індустріальної доби. Та доба сформувалась, розвинулась і скінчилась, а вітчизняна школа досі готує для неї кадри. Згодимось, що логіки тут мало.

"По мірі переходу від аграрного суспільства до індустріального на зміну сільській школі приходить цегляна будівля школи міської. Сорок років тому почався вже перехід до Інформаційного суспільства, але нові принципи освіти поки що так і не розроблено, не кажучи вже про створення школи майбутнього, котра може бути геть не схожа на звичну для нас школу”.

Те саме стосується школи вищої. Не вистачає  системи освіти, в якій студентів вчили б не згадувати інформацію, а вчитися й проявляти творчий підхід. Потреби й пропозиції нового часу просто ігноруються. Джефрі Банністер, президент Університету Баттлера, каже: "Система університетського навчання – з часів до Гуттенберга, бо професори пишуть конспекти від руки, а потім переносять написане на дошку крейдою. Тобто, друкарський станок у викладачів ще не входить до переліку речей повсякденного вжитку”.

Але ж і Гуттенбергів метод поширення інформації вже пішов в історію. На зміну набірним шрифтам прийшов двійковий код. Час йому здобути визнання, і перш за все – визнання освітньої системи. З цього приводу Тім Стоунір сказав: "Використання обчислювальних машин в навчанні – найважливіше досягнення в педагогіці після винаходу бабусь. Адже бабусі – найдавніша у світі система накопичення інформації”.

Проте за нинішніх темпів розвитку покладатися на бабусині оповідки – річ ненадійна. Принаймні після того, як тобі виповнюється три роки. Освіта ж за допомогою персональних комп’ютерів, поза всіма іншими перевагами, ще й економічна. Причому економічна з усіх точок зору: обсяг навчання можна збільшити на 30%, витративши при цьому на 30% менше коштів, а час на це навчання скоротиться на 40%.

Більш ефективна, швидка й дешевша освіта – це те, що не можуть дозволити собі упустити ані керівники занепалої системи просвіти, ані платники податків, котрим ця система обридла гірше гіркої редьки.

Ми з вами вже погодились, що інформаційні технології – це нові можливості, нові горизонти для розвитку особистості. Проте багато хто побоюється, що вони лише занапастять молодь, позбавлять стимулів до особистого прогресу. Представники цього табору кажуть, що існує небезпека зростити безграмотне покоління, враховуючи характер сьогоднішньої технології – вал інформації, що йде в один бік і виключає читання чи письмо.

Але вони не враховують інтерактивності теперішніх інформаційних технологій, які ґрунтуються на активній участі користувача. Дон Тапскотт 1994 року, розглядаючи проблему впливу нових медіа на користувачів, спрогнозував доволі оптимістичний розвиток подій, посилаючись на дослідження, які показували, що споживачі будуть менше дивитись (у сучасному розумінні цього слова) телевізор.

Трохи пізніше доповідь Andersen Consulting підтвердила його точку зору, ґрунтуючись на проведених опитуваннях. В доповіді зазначається, що респонденти надають значно більшу перевагу інтерактивній освіті й програмам підготовки, ніж фільмам на запит, телевізійним шоу й іграм.

Щодо загальної тенденції, Дік Нотбарт, виконавчий директор компанії "Амерітек”, згоден з цими апологетами інформатизації, кажучи, що роль телебачення зміниться, коли люди перестануть його "дивитися” і почнуть "використовувати”.

Це стосується не лише самого телебачення. Так само роль комп’ютера має вийти за рамки вдосконаленої друкарської машинки чи ігрового апарату. І цей процес доволі успішно просувається. Результати досліджень міністерства торгівлі США показали, що якщо радіо знадобилось 30 років, аби досягти аудиторії в 50 мільйонів осіб, а телебаченню – 13 років, то Інтернету – лише 4 роки.

Мабуть, люди таки дещо змінилися, якщо нові інформаційні технології змогли в короткий термін відвоювати собі такий плацдарм. Проте зміни, достатні для включення інформаційних інновацій до життєвого оточення, ні в якому випадку не забезпечать ефективної роботи в цьому новому середовищі.

Щодо цього вдале формулювання дала доцент факультету журналістики Московського державного університету ім. М.В.Ломоносова Олена Вартанова, директор Центру фінсько-російських досліджень. За її словами, нові медіа вимагають від людей не лише модифікації чогось вже наявного в них, але вироблення цілком нових якостей – високого рівня абстрактного мислення, швидкості реакції, готовності до постійного підвищення рівня освіти.  Згадані вимоги стосуються не тільки окремих індивідів, але й груп всіх рівнів, а також способів їх взаємодії.  Це означає, що має з’явитись нова культура організації, культура управління й праці, нові узвичаєні норми сприйняття й використання інформації.

Адже навіть найкраща модель суспільства не в змозі забезпечити споживача кращим життям, ніж він заслуговує за своїми знаннями і культурою. Тому навчити споживача пред’являти новим технологіям і новим суспільним стосункам запити освіченої людини так само важливо, як і просто задовольняти його вимоги.

Це – сфера спільних інтересів компаній та урядів, але громадські організації теж зацікавлені у підвищенні загального культурного та освітнього рівня населення. Окрім всього іншого, це забезпечить підтримання соціальної злагоди у період глобальних трансформацій.

Бо, як вказано у рекомендаціях  Єврокомісії Раді Європи, всі революції, й інформаційна серед них, є джерелом різкого зростання непевності, неоднорідності у суспільстві. І хоча водночас створюється безліч надзвичайних можливостей, все ж є велика ймовірність того, що індивідууми відхилять як саму нову інформаційну культуру, так і її інструменти.

Відповідно, уряди мають розпочати кампанію з прищеплення розуміння та сприйняття нових обставин, що зумовлюють наше життя відтепер. Найпершими об’єктами кампанії є, зокрема, державні служби, засоби масової комунікації та освітянські заклади.

Держава має сприяти й діяльності комерційних компаній щодо популяризації інформаційних технологій. Це, зокрема, є реклама й пропаганда привабливого сучасного способу життя. Бо ж електронне листування, торгівля й банківські операції, резервування подорожей, домашні завдання школярів і курсові роботи студентів, Інтернет й інші послуги доступні лише тим, в кого є персональний комп’ютер.

Сектор, що найбільш дратує батьків і викладачів – комп’ютерні ігри – насправді теж є добре продуманим стратегічним кроком, що має заохочуватись державою. Час спливає дуже швидко. Діти, що їх не можна відірвати від монітору сьогодні, завтра стануть проповідувати можливості інформаційно-телекомунікаційних технологій на роботі.

Соціальна роль інформаційно-телекомунікаційних технологій дедалі повніше реалізуватиметься за рахунок комп’ютеризації освіти. Нехай її вплив сьогодні не настільки вже великий, однак завтра конкуренція, збільшення комп’ютерної грамотності батьків і вимог самих учнів, розвиток мережевих послуг зроблять свою справу, і схему "один школяр – одне комп’ютеризоване місце навчання” буде запроваджено всюди.

Це позначиться і на обсягах самоосвіти. Варто лише надати доступ зі шкільних комп’ютерів до Глобальної Мережі, як залишитися у класі до пізнього вечора буде для дітей засобом вже не покарання, а нагороди. Тож на Лісабонській зустрічі у квітні 2000 року було визнано за обов’язкове завдання з’єднати всі школи з Інтернетом до кінця 2001 року.

Просвітянський потенціал Інтернету як для дітей, так і для дорослих вже знайшов у багатьох країнах своє застосування. Так в Єгипті організовано дитячий Web‑вузол Little Horus, що містить понад 300 сторінок ілюстрованої інформації на тему єгипетської цивілізації, що нараховує вже сім тисячоліть. Крім того, тут вміщено фотознімки сучасного Єгипту, які охоплюють економічне, культурне та громадське життя країни. Розділ "Тур” містить посилання на інші популярні дитячі вузли.

Австралійська програма, фінансована громадським об’єднанням Duke Street Community House в Мельбурні, спрямована на навчання інформаційним технологіям дорослих людей, що належать до соціальних верств з низьким рівнем доходів. Ці люди, фактично позбавлені доступу до інформаційних технологій, можуть отримувати в рамках програми п'ять годин безкоштовного навчання плюс десять годин подальшої безкоштовної підтримки.

Глухі громадяни Гонолулу, штат Гавайї, можуть скористатися можливостями, що їх надає спеціальний проект "Real Time Captioning Law”, спрямований на висвітлення роботи Міської Ради та її комітетів. Завдяки цьому проекту більш як 75 тисяч глухих чи зі слабким слухом громадян Гонолулу отримали рівні з іншими можливості для доступу до інформації про засідання Міської Ради та комітетів, які передаються або телебаченням, або ж через Інтернет.

Так само в США широко використовується метод дистанційного навчання. Скажімо, саме так викладають уроки математики другого ступеню у навчальних закладах, де немає власних останніх класів. Засоби дистанційного навчання дозволяють дітям, котрі не в змозі відвідувати школу через хворобу, зв’язуватись із викладачами мережею з дому. За допомогою цієї технології вдається вирівняти рівень викладання у різних школах, а також здійснювати серед класів одного ступеню різних шкіл спільні проекти чи спеціальні уроки.