Звідки взялися одноразові кавові склянки, що забруднюють світ?

Я дуже люблю щасливі бізнесові історії, особливо, якщо вони добре закінчуються (так званий Happy End)

Моя зацікавленість пластиковими склянками (які дуже люблю використовувати) привела мене до такої історії.

У 1907 році житель Канзасу Х'ю Мур (Hugh Moore) кинув навчання у Бостонскому університеті і разом з родичем Луелленом, що вигадав автомат з продажу питної води зайнятися бізнесом.

Цьому автомату були потрібні одноразові картонні стаканчики, для виготовлення яких Луеллен використовував проклеєний папір для друкарських машинок. Партнери розмістили свої автомати на залізничних станціях і міських вулицях, пропонуючи 7 унцій води в паперовому стаканчику за 1 цент. Але торгівля прямо скажемо - не йшла. У них була дуже велика конкуренція. У більшості міст були безкоштовні питні крани з кухлем на ланцюжку.
Безкоштовність цієї послуги затуляла людям очі на загрозу бактерій та передачі інфекцій. Люди готові йти на ризик, але щоб було безкоштовно!

Попит дещо збільшився, коли питні автомати дістали схвалення Ліги борців з чарковими і барами.
Декілька пожвавішала популярність автоматів після того, як представник Комітету з охорони здоров'я з Додж-ситі, штат Канзас, оголосив суспільні питні крани з кухлями загального користування джерелом розповсюдження мікробів.
Доктор Семюель Крумбайн (Dr. Sammuel Crumbine) роз'яснив, що саме так розповсюджуються жахливі хвороби на зразок туберкульозу. Йому вдалося добитися заборони суспільних питних кранів.

Але з виконанням цієї заборони було вкрай важко.
Не дивлячись на деяке пожвавлення, було досконале ясно, що питні автомати приречені. Ніхто не бажав купувати воду. Роздумуючи про ситуацію, що створилася, Мур несподівано прийшов до висновку, що вони продають не той товар: треба не воду продавати, а стаканчики!

Він подумав, що небезпека зараження хворобами змусить людей набувати одноразових паперових стаканчиків скрізь, де є суспільні крани з питною водою.

У 1910 році партнери перевели свою компанію до Нью-Йорка, змінили її назву на «Індивідуальні питні стаканчики» і почали шукати спонсорів для закупівлі високошвидкісного автоматичного устаткування по виготовленню паперових стаканчиків.

Діставши відмови від декількох десятків банкірів, Мур і Луеллен звернулися до У. Т. Грехему (W.t.graham), президентові Американської консервної компанії.
У Грехема була репутація людини з прогресивними поглядами на суспільну гігієну при цьому, одержимого манією страху перед мікробами і хворобами. Як би там не було, але, почувши барвистий опис нетерпимої ситуації з питною водою в суспільних місцях, Грехем погодився вкласти 200 тисяч доларів.

Мур використовував свої знайомства в Канзасі і умовив доктора Крумбайна публічно відрекомендувати одноразові стаканчики як єдине і грамотне вирішення проблеми з розповсюдженням інфекції. Незабаром після цього один професор з коледжу Лафаєта опублікував дані дослідження, проведеного їм в школах.

Дані показували наявність безлічі різних вірусів у воді безкоштовного питного бачка. Батьки школярів ударилися в паніку, так само як і адміністрація шкіл з працівниками охорони здоров'я.

Мур продовжував публікації про небезпеку бактерій та мікроорганізмів, що розповсюджуються за допомогою кухлів. «Збережіть своїх дітей!» - кричали заголовки його статей. Прикладена до тексту картинка показувала, як явно хвора людина - на останній стадії туберкульозу - п'є з кухля суспільного крана, а поряд стоїть безневинна молода жінка і чекає своєї черги.

І одноразові стаканчики пішли в хід. З 1912 року один штат за іншим почав наслідувати приклад Канзасу.
Мур вирішив з часом, що назва «Безмікробні стаканчики» звучить дуже по-медіцинськи. Поряд з фабрикою, що виготовляє стаканчики, розташовувалася компанія «Дікси Долл», що займалася виробництвом іграшок (Долл - лялька). Мур і власник «Дікси Долл» були старими друзями. Мур попросив приятеля «позичити» йому слово «Дікси» (Dixie).

Так в подальші роки і почали називатися паперові стаканчики: «Дікси капс» (Dixie Cups).

2 gum (09 Квіт 2010 20:15)

Прочитала одну интересную статью "Как сохранить сосредоточенность, продуктивность и вдохновение?" и оказывается есть 5 убийц творчества, которые нужно избегать, одно из них финансовая нестабильность. Деньги, граждане-товарищи, никто не отменял, говорил герой Андрея Миронова из к/ф "Берегись автомобиля". Но я считаю, что не деньги должны править человеком, а он ими управлять, чтобы они работали на него или на его идею. Знавала я одного преподавателя, который не задумывался о количестве своей зарплаты, работая в образовании, потому что не она его кормила. Из всех профессий к его огорчению ему была интересна именно эта, хотя она никогда не была и не будет высокооплачиваемой по роду своей не прибыльной деятельности. Но любимое дело он не бросил, и продолжал заниматься наукой в своё удовольствие, не задумываясь о капиталовложениях в неё, имея всё нужное под рукой. Как это ему удается? Позаботился о нужном стабильном дополнительном капитале, открыв свой бизнес (ресторанный), и сделав его основным источником своего дохода. А в учебном учреждении занимался любимым делом в своё удовольствие......как в случае с пустым стаканчиком - он зарабатывал деньги, чтобы потратить их на развитие. Тоже выход.

1 ILA (09 Квіт 2010 00:38)

Багатство - це чиста вартість матеріальних і фінансових засобів, якими володіє нація, особа чи фірма і приносить задоволення лише у певний проміжок часу. Чим більші її достатки, тим більше у неї проблем ("Зі збільшенням багатства збільшуються і турботи" Горацій, І ст. до н.е.).
Життя з кожним днем дорожчає, бо вчорашня розкіш - це необхідність сьогодні. Не можна міряти людське щастя кількістю грошей. Щаслива людина - багата не матеріально, а духовно. А тому суспільство (люди) повинне існувати не ради грошей, а заради свого розвитку!
Я погоджуюся з думкою Генрі Форда, що при розвитку бізнесу заради грошей - немає розвитку і суспільство неминуче прийде в упадок.

	Вівт, 26 Лист 2024, 19:43 RSS
	Роздуми за філіжанкою кави

Звідки взялися одноразові кавові склянки, що забруднюють світ?

Післямова