Чиновників. І тримаюся від них на відстані. Маю власне жорстке правило: нічого в них не просити. Та ніколи не погоджуся стати одним з них.

І ще більше не люблю по-собачому відданих ним рабів. Не було б їх, не було б таких чиновників.

Чому не люблю? Спробую пояснити…

Цю думку мені навіяла стаття Тетяни Чорновил на сайті Оглядача:

Прочитайте статтю про те, як благодійний фонд дав одному сироті тачку, дачку та яхточку. Вам стануть зрозумілими мої думки:http://obozrevatel.com/news/2008/3/21/225963.htm

Чиновники – це особливий клан, попавши куди людина змінюється. Змінюється незворотньо. Хоча, якщо людина піде з чиновників – то ще є надія на зворотній процес.

Людина змінюється навіть зовнішньо. Вона втрачає індивідуальність і стає така «як всі», що сидять на подібних посадах. Надалі одяг та зачіску підбирає (незалежно від її вартості) таку, яка не відрізняється від інших за стилем та (не дай боже!) не модніша за одяг начальства.

Але зовнішність – це таке.

Не за це я не люблю їх.

Я не люблю їх за дві речі:

Перша – це те, що добиваються посади шляхом підлабузництва і приниження.

Друга – це те, що ставши на посаду – використовують інших людей, принижуючи и нещадно експлуатуючи, ВИКЛЮЧНО у власних інтересах.

Друга стає зрозумілою, якщо знати першу. Він поплазував – тепер відіграється на інших – нехай поплазують.Дідівщина, вона і в житті дідівщина.

От тільки є різниця між армією та життям: в армії солдат першого року НЕ МАЄ можливості протистояти чи просто усунутися від цього, а в житті все ж можна триматися подалі від чиновників та їх брудних схем і поводження.

Скажете: я і так тримаюся подалі і зними не пов’язаний! Помиляєтеся!

Всі брудні схеми опираються на одну конву. У схемі завжди є наїзник та робоча конячка. Є і проміжна особа – більш привілейована конячка. Розглянемо кожного з них.

Наїзник

Наїзник – це той, хто отримує гроші (чималі, як правило), а робоча конячка – це той, хто виконує роботи по проектах. Частіше за все наїзнику треба від конячки навіть не роботу, а добросовісно зробити видимість роботи та оформити всі папери, щоб ніхто не причепився. Причому робить конячка цеза свою зарплату, ну, іноді, в окремих випадках, за смішну надбавку до зарплати, в залежності від розміру суми, а значить, від розміру видимості показаних робіт.

Чиновник-Конячка

Слід зауважити, що серед конячок є навіть і самі чиновники. Я думаю, що їх бачуть завчасно та відбирають саме на ці ролі. Але представляють це так, що для робітника таке підвищення становиться великою честю. В залежності від ступеню рабства у душі кандидата в конячки ця честь може бути або незаслуженою, або завдячуючи безпосередньому начальнику. І тепер начальнику такий конячка зобов’язаний всім, що має і може мати. І все, чиновник-конячка готовий до використання. Йому доплачувати зовсім не обов’язково – він вже все своє отримав: посада для нього становиться предметом гордості, а це більше за гроші.

Він становиться дуже гарним чиновником, бо ніщо так людину не мотивує, як почуття провини. З такої конячки виходить дуже вимогливий начальник . Бо щохвилини відігрується за свої почуття нікчемності, що йому вселив рідний начальник. І вимагає роботу.

Робоча конячка

Добросовісний робітник думає: строгий, але справедливий і намагається зробити роботу. Все – робоча конячка теж зроблена. Ланцюг повний. Тепер можна і проект запускати.

А проект виглядає таким чином:

На якийсь проект виділяються гроші. Чималі, як правило. Гроші розкрадаються чи спрямовуються на власні потреби, отже бюджет проекту становиться недостатній. Мені називали навіть процент. Від 50 до 90!

Недостатній бюджет – недостатньо і роботи, що необхідно на виконання цього проекту. Але треба звітувати – то треба видимість роботи.

Основну роботу робить виконавець – робоча конячка. Її заохочують, говорять про важливість і про те, що він зобов’язаний це зробити. Та ставлять це як обов’язок.

Робоча конячка позіхає, але не сміє сперечатися, бо точно розуміє, що немає ніякої можливості зробити все це без грошей. А не сперечається – тому що боїться, плюс до того - рабська психологія.

Аргументом є єдине: «А де я роботу знайду? Я ж не знайду роботу. Нехай погано, але як є». І терпляча українська душа працює, отримуючи зарплатню і підробляючи ще на якійсь роботі, бо не вистачає: діти ростуть, здоров’я менше, батьки-пенсіонери і т.д.

Чиновник-конячка погоняє та пристижує, вимагаючи якісну роботу. Єдине, що майстерно виконує ця людина – бездоганно оформлює документи, щоб ніяка перевірка не прискіпилася. Але він теж чудово розуміє, що за умов банальної неплатні конячці роботу зробити простонеможливо.

Тоді у чиновника з’являється ще один класний аргумент:

<!--[if !supportLists]-->-<!--[endif]-->Ти ж не виконуєш своїх прямих обов’язків! То ладно, я тебе прикрою, але ти мені зобов’язаний!

Конячка впаде на коліна і буде «погроб вдячна благодєтєлю». Якщо посміє сказати, що було мало грошей, то Чиновник-конячка може і крикнути на нього:

<!--[if !supportLists]-->-<!--[endif]-->Ти хіба не знаєш, що у нас країна бідна! Бюджет просто смішний! Немає ніяких грошей!

Далі залежить від ступеню справленого враження, може додати, що

<!--[if !supportLists]-->-<!--[endif]-->Якби були гроші, то я б винайняв фахівців, покраще за тебе!

До робочих конячок у мене сталення двозначне. З одного боку мені їх шкода. З іншого боку, виникає невпинне почуття роздратування. Адже вони теж бувають різні:

Перша категорія – перспективна. Роздратована, на кухні обховорює ненормальність ситуації, активно шукає іншу роботу чи організовує власний бізнес. Але в обличчя чиновнику посміхається та якось по-рабськи з ним розмовляє. Но все одно повага: активно шукає вихід.

Друга категорія – байдужа. На кухні обговорює ненормальність ситуації, нову роботу не шукає. Скиглить, сварить чиновників, але виконує роботу, не сперечається з ними. Не дуже повага: якщо тобі погано – шукай вихід і іншу роботу. Якщо не погано – не скигли. Інакше дивно: мені дуже погано, але я нічого не хочу робити.

Третя категорія – войовниче рабство. Такий сварить чиновників. Але не своїх – вищих або просто інших чи гіпотетичних. Постійно розповідає, що десь краще ніж тут. Своїх начальників хвалить та прислужує в усьому.

Начальник (переважно Чиновник-Конячка) теж хвалить свою конячку. І саме хвала становиться платнею за відданість (ну не гроші же!), називає її найкращим робітником. Нагороджує грамотою, премією, усілякими почестями, та як вища нагорода – бере з собою у відрядження за кордон. Але коли треба справжню роботу робити – шукає іншого, кваліфікованого фахівця, бо знає чого вартує його раб.

Ця категорія викликає особливу відразу. Тому що вона войовнича. Вона ловить ротом маленькі крихти зі столу свого господаря, але за господаря глотку вигризе.

От в статті Тетяни чітко прописана схема відмивання величезних грошей (скільки треба на цю машину, на яхту та на озеро з водоспадом і приватний стадіон). А Робочі конячки, войовничі раби з Обухова, розповідають про книжечки, що подарували дітям і називають це класною роботою фонду.

Вони роблять вигляд благодійності цього фонду, організовуючи подарунки дітям. Проте, при згадуванні про їхнього господаря – становляться левицями та войовничо захищають його.

То чому ж, люди добрі, не існувати клану чиновників, що вже продиху не дають, згубивши освіту, медицину, науку та вигнавши найкращих представників на заробітки в Европу? Якщо є такі войовничі раби, що задарма захищають їх, то вони і будуть.

Всі на займання посад! Клан чиновників процвітатиме! Бо чим більше витискуються фахівці, тим більше войовничих рабів залишатиметься.

Що я пропоную? Ну почати з того, що зрозуміти нарешті, що Ви (саме Ви, читаче) – такий самий громадянин України з такими ж правами, що і він. Ви маєте НЕ МЕНШЕ прав, ніж він. Я ще не бачила, щоб розуміння своїх прав комусь нашкодило. Я встановила один дуже корисний і важливийзакон:

ЯКЩО ЧИНОВНИКУ ПОКАЗАТИ, ЩО ЙОГО НЕ БОЯТЬСЯ, ТО ВІН НЕ ПРИНИЖУВАТИМЕ І БУДЕ ПОВАЖАТИ. Буде опасатися, отже в сумнівні проекти не запросить, тобто зі списку Робочих конячек викресле.

Але становитися на цю позицію треба за умови повної гласності своєї позиції і дій. Краще запастися диктофоном та писати розмови з Вами і Ваші дії по роботі. Не полінитися та вести журнал виконання робіт, фотографії, якщо треба.

Пропозиція конкретна:

Пропоную не працювати за копійки на чиновників. Не погоджуватися на додаткове навантаження без додаткової оплати. Боїтеся, що виженуть? Не виженуть, якщо Ви покажете, що Ви їх не боїтеся. Натомість ввічливо, з включеним диктофоном, попросити посадову інструкцію – як правило вже на цьому все закінчується. У більшості підприємств немає чітких посадових інструкцій. Вони не вигідні для чиновників. Бачучи диктофон – він, скоріш за все попросить зайти або пізніше, або до відділу кадрів. Не полініться. Зайдіть, на диктофон запишіть всі розмови. Навіть, якщо інструкції не доб’єтеся – вже відстануть.

Якщо ж інструкцію покажуть, то, включивши диктофон, ввічливо так попросити показати: де там прописано, що Ви повинні робити поза своїх обов’язків за ту саму зарплату. Частіше за все інструкції взагалі не містять конкретних формулювань та окреслених обов’язків. Попросіть її зробити конкретною і наполягайте, що тут не написано про безкоштовну роботу сверх обов’язків.

Ви знаєте: спрацьовує з першого разу!

Особливо на чиновників діє диктофон чи відеокамера. Як на світло виводять – вони на попятную. Як таргани.Отже, сміливіше!