Головна » 2010 » Січень » 12 » Ефективність (результативність) проти ефектності 2 - освіта
Ефективність (результативність) проти ефектності 2 - освіта
14:52
Ефективність (результативність) проти ефектності
Помилка всіх, кого виховала радянська система - гонитва за ефектністю, замість роботи над ефективністю. Це залишається та квітне зараз в освіті, коли все менше залишається професіоналів та професіонали ці морально застарівають.
ВНЗ: Ефектність проти ефективності
Враження від випускниці британського ВНЗ
Cлухала нещодавно одну випускницю британського вишу,
де вона вивчала журналістику. Тепер вона вступила до вишу тут, бо
британська освіта для наших нормативів і чиновників - ніщо і її
змусили взяти диплом наш.
За її словами, різниця, між навчанням там і навчанням тут колосальна: Викладачі дуже зайняті і мало доступні і тут і там. Тільки там вони зайняті практичною діяльністю - роблять те, що викладають.
Мистецтво ведучого телепрограм викладає... ведучий телепрограм.
Мистецтво радіоведучого викладає... ведучий ВВС.
І так практично з усіх предметів.
Вони не доктори наук. Вони навіть цього не прагнуть. Говорять: можливо, коли-не-будь. Бо докторська дисертація - це наукове дослідження, а вони практики.
Такий підхід годиться, якщо домагаєшся ефективності в підготовці фахівців.
В нас викладачі відбираються за принципом: захищена/не захищена
дисертація. Предмети роздаються за принципом забезпечення нормативного
чималого навантаження на викладача, а не за принципом практичного
досвіду роботи в тому, що викладається.
Отже, ефективність не переслідується як мета, тому що освіта в нас суто теоретична.
Переслідується ефектність.
Та моя знайома дипломована журналістка британського ВНЗ скаржилася, що
не може написати диплом, оскільки не має доступу не те, щоб
попрактикуватися, а навіть подивитися на практичну діяльність
тієї професії, що здобуває (не пускають). А займатися шахрайством
заради ефекту (не ефективності) отримання оцінки - скачувати готовий з
російського сайту та перекласти на українську і видати за свій - в
британському ВНЗ не навчили. Цьому навчили тут, самі ж викладачі.
То гонитва за ефектністю чи ефективністю?
Від себе: чого не знає моя знайома
Та моя знайома студентка, що має британський диплом, побачила верхівку.
Ефект, а не результат.
Насправді все значно глибше.
В нас, наприклад, предмет мистецтва продажів (маркетинг)
викладає людина, яка має більше 20 років викладацького стажу, має 2
наукових ступеня та наукових звань, але за своє життя НІЧОГО ніколи не
продала.
Навіть себе гідно продати не може: зарплатня-то жалюгідна. Все
пояснюється об'єктивними причинами, зрозуміло. Людина не винна. Але
факт є фактом.
Отже, ефективність такого навчання (суто теоретичного, без можливості навіть подивитися на практичну діяльність) - вкрай низька. Ефектність - величезна: забезпечена купою паперу, що супроводжує цей курс та науковими ступенями і званнями викладача.
І наші чиновники від освіти видають нові і нові нормативи, які
спрямовані не на підвищення ефективності освіти, а на підвищення
ефектності.
За новими нормативами, викладачу запросто
через 3 роки роботи можуть понизити зарплатню і понизити в посаді, якщо
не здасть купу паперів на доказ своєї ефектності. 2-3-5 років
викладання до уваги не береться, оскільки від початку вважається, що
людина нічого на роботі не робить (інакше не поясниш). Відгуки та
досягнення студентів на роботі - тим паче. На заняття ніхто не
приходить, які технології викладання використовує викладач - нікому не
цікаво. Чому вчить насправді на своїх заняттях взагалі не важливо.
В усьому світі 3-річний стаж роботи на одному місці дає право
називатися досвідченим фахівцем. В українського викладача вишу - після
3-х років роботи є два шляхи - писати купу паперу для підтвердження
свого статусу, або пониження у посаді і зарплатні (хоча куди ж вже
знижувати?).
Може це і було б виправдано, якби не те, що при цьому зовсім не
береться до уваги практичний досвід того, що викладається цим
викладачем. Якщо склав папери, описав кожен зі своїх предметів
гідно (а це приблизно по 200 стор. на кожен предмет) - то ти -
молодець, гарний викладач, пошана тобі і хвала - на тобі ступінь,
звання, все все.
І ніхто не переймається тим, що ці тонни паперу
ніхто не читає. Бо вони не несуть практичної інформації і тому не
можуть бути застосовані на практиці.
То мета написання таких робіт? (до
довідки: 200 сторінок - це достаній об'єм для дисертації). Мета витрати часу викладача? Тільки створення ефектності.
Мої опоненти тут мені обов'язково скажуть, що атестацію треба проводити і понижувати категорію, якщо застарів викладач обов'язково треба. Ніхто не проти. Тільки тоді і звань треба позбавляти. Якщо справедлива атестація.
Бо в нас це стосується тільки видачі звань, а звання видається пожиттєво. Отже: критерій цієї атестації за таких умов, як зараз - це оцінка ефектності, а не ефективності.
А от голосування за викладача ногами студентів (студенти
вибирають запропоновані викладачем предмети та курси), як це робиться в
тих ВНЗ за кордоном, де виборюють ефективність, а не ефектність, в нас
не прийнято і не приживеться, напевно.
Принаймні, поки жива (дай Бог ще доброго здоров'я та довгих років!) та
працює стара совєтська професура. Бо тоді ступені і звання нічого не
будуть коштувати. а вони ж зароблені з такою важкою працею.
Але це був би величезний крок до ефективності, проти ефектності.
Відпала би потреба писати ті тонни паперів на супровід кожного предмету, бо практика показала би ефективність кожного викладача.
Наука: Ефектність проти ефективності
Прагнення до ефектності, а не до ефективності в науці та у вищій школі зайшло ще далі. Яке періодичне видання вважається ефективним? За логікою?
Це таке, яке читається багатьма читачами,
які голосують за журнал грошовими знаками: купують. За рахунок цих
коштів журнал живе і бореться за свою ефективність, ганяючись за
читачем. Для цього оплачують статті хороших авторів - експертів, доглядають за чистотою інформації та ... ще багато чого.
Особливо це стосується наукових видань. Бо чистота інформації в них - це головне. Тому журнали САМІ шукають авторів, пропонують статті на якісь ПЕВНІ цікаві теми, гідно оплачують ці статті.
Чому гідно оплачують? Чому самі шукають авторів?
Бо їх ЧИТАЮТЬ! Читає багато людей.
І не тільки науковці, а й студенти, зацікавлені. Тиражі цих журналів багатотисячні. Це є результативність (ефективність), а не ефектність.
В нас наукові журнали виключно ефектні.
Вони створені і існують виключно для ефекту і змагаються в ефектності між собою. Поясню.
Робота вченого всюди оцінюється за кількістю друкованих праць. Друковані праці - це книжки, написані вченим та статті в журналах.
Більше та цікавіше пише - його більше згадують, цитують та він становиться відомим і популярним.
Популярний - значить авторитетний. Прислухаються.
Популярний - значить пише правду, пише доступною мовою, його розуміють
всі, хто цікавиться цією темою. Результати його роботи за цими статтями
може оцінити будь-який фахівець в цій галузі.
Книжки
Кількість написаних книжок - це показник. Як показник і те, тираж книжки і кількість перевидань - показник затребуваності книжки серед читачів. Так? Це всюди так і це не підлягає оскарженню.
Але в нас кількість книжок - не показник діяльності вченого! Книжка наукова - це тільки та, яка має гриф Міністерства Освіти. Не та, яка має великий тираж та перевидається, бо є попит. Не кількість куплених (в магазині!) Не у примусовому порядку "впарені" студентам, а в магазині! А ті, які "дядя" в Міністерстві визнал науковою і поставив свій гриф. І напиши ти сотню бестселерів, які купляються як пиріжки, замовляються на рік наперед - ти все одно ніхто.
Напиши один непотріб,
який потім поставиш у ящику під ліжко, бо ніхто ніколи з власної волі і
в здравому розсудку не заплатить за неї і гроша. Постав на ньому гриф Міністерства (уявляєте цю індустрію отримання прибутку!) - і ти вже вчений.
Журнали
Вченому (викладачу) зараховуються в якості наукових статей тільки ті, які надруковані виключно у чітко визначених журналах. Та сама стаття, надрукована у іншому журналі - не вважається науковою. Парадокс? Не зміст визначає цінність статті, а її розміщення. А раз так, то той список журналів є окремою кастою недоторканих.
Ви, за стереотипами, напевно, думаєте, що редакція журналу платить автору за статті? Так, це в нормальних журналах. (!) В цих "наукових" журналах, автор платить за розміщення статті. Від 60 до 150 (може і більше, в залежності від кількості сторінок) гривень.
Закордонні колеги і досі мене вважають жартівницею, юмористкою, бо не повірили, коли я про це їм розповіла.
Отже, ці журнали ефективні чи ефектні?
- Чи варто казати, що журнал, якому автори платять за розміщення статей недоступні для талановитих, але бідних авторів?
- Чи варто казати про те, що таким журналам не треба боротися за читача, бо від грошей читача вони не залежать?
За звичайний журнал голосують саме читачі, голосують грошовими
знаками. За ці журнали голосують видавці, встановлюючи ціну на статтю,
яку мусить сплатити автор. А там - нехай хоч взагалі ніхто не купляє.
Байдуже. Гроші будуть. Ціна на статті з кожним роком зростають,
кількість читачів зменшується. Читають тільки ті, кому треба цитату
вставити, щоб написати статтю туди ж.
- Чи варто казати, що є
ціла купа людей, яка не погано живе за рахунок того, щоб включити
журнал в список оцих, оплачуваних авторами, журналів?
Враховуючи все це - ці журнали не ефективні, а ефектні.
Тільки
після цього не кажіть, що наша наука та освіта краща. Вона була такою,
а сьогодні такий суто теоретичний та корумпований підхід вже геть
застарів.
Цікаво, що коли чиновнику про всю нелогічність
такого підходу до оцінки діяльності викладача та вченого, завжди чуєш у
відповідь: а це завжди так було. І я так захищався і всі. І тільки тобі
це не подобається, бо ти критикан і все бачиш в чорному світлі. Інші бачуть по-іншому і не вилазь зі своєю думкою.
Школи: Ефектність проти ефективності
За чим вимірюється рейтинг шкіл та вчителів в школах? - за кількістю перемог у олімпіадах. - за кількістю записаних та задокументованих нормативних заходів - за кількістю медалістів - за кількістю папок у вчителя в кабінеті - за... Список всім відомий.
Кожен з цих пунктів - це приклад гонитви за ефектністю, а не за ефективністю. Це всі розуміють, окрім тих, кому байдуже та тих, кого влаштовує ефектність і ефектність є сенсом життя.
Спитайте у батьків, які віддають дітей в школу: які показники роботи
школи будуть визначальними для рішення віддати дитину в ту чи іншу
школу?
Жодного з тих, якими "міряються мускулами" самі школи. На підтвердження наведу цитату, написану вчителем сільської школи на сайті Педради "Зробимо освіту лідером!":
Одні перевіряючі
(а саме вони - чиновники від освіти і не тільки - будуть це визначати)
звернуть увагу на результативність використання засобів навчання
вчителем, інші - порахують, скільки папок у вчителя в кабінеті... Так
цього навчального року в нас вихваляють вчительку, яка має 160(!)
папок. А я вважаю це дурістю: в мене лише одна, та й та винятково для
перевірок. А все необхідне мені - в комп'ютерах. Навіщо зберігати хлам?
Отже, питання ефектності та ефективності вже не соїть.
Поки освіта буде витрачати ресурси та енергію на ефектність - то ніякі
реформи не запрацюють. Та їх і не буде. Задля ефектності і так робиться
багато. А ефективність в мету не ставиться.
