20 Серп 2009 Два дні просто роботи та знов спогади
09:17
Робота за комп'ютером цікава, але виснажлива.
Псуються очі.
Хоча... Годі нити, від кожної роботи щось болить, а якщо нити - заболить щось ще. :)
Звіт за 2 дні 19-20 серпня не великий. Справ було не багато, але великі.
Почалася виборча компанія. Я не люблю говорити про політику, тим більше тут.
Але нас налякав виступ президента Росії. Вже не перший раз він погрожує військовими діями, що у багатьох вже око замилилося.
Однак,
в Біблії є приклад, коли помічник пастуха бавився, неодноразово
кричавши: "Вовки нападають!" Всі реагували, поки не переконалися, що
той грається. А коли дійсно вовки прийшли нападати на стадо і той по-справжньому закричав, йому ніхто не повірив. Пам'ятаючи
Грузію та чисельні погрози їй (аж до поки все міжнародне суспільство
перестало вірити у напад) - можна спрогнозувати: що буде.
Про це в головному блозі далі (бо це дійсно болить).
А зараз звіт:
1.
Провела скайп-тренінг менеджерів по впровадженню Net Школа Україна.
Починаємо новий проект. Детально оголошення та опис його буде далі,
проте хочу сказати, що сама вражена вдалістю ідеї.
Але сама ідея (гола) нічого не варта без її не менш вдалої реалізації. Чи
вдасться її реалізувати - подивимося. Але все залежить від нас. Та від
хлопців-менеджерів. Але хлопці-молодці. Взагалі я переконана і вже
давно висловлюю думку про те, що молодь зараз - краще за нас. Про це теж у основному блозі.
2.
Тепер треба ще багато чого зробити, а часу мало. Буду шукати людину на
деякі роботи. Не можу допустити зниження власної ефективноті із-за
виконання рутинних робіт, які можуть зробити інші. Створила план та ментальну карту на наступний проект: семінар-тренінг "Створи свою успішну справу".
Збираюся наступні 2 дні відпочити: останні дні відпустки та Віктора на дачі.
=============================== СПОГАДИ частина четверта Попередні частини спогадів:першадругатретя
Січень 1996 р. Віктору виповнилося 6 років. Як для дитини, яка дуже хотіла вирости, це справжня подія.
Коли Віктор (а він за ростом був менше ровісників та не широкий в
плечах, отже, не виглядав на свій вік) хотів зробити вигляд, що він
вище, він надував груди, нахиляв трохи голову та трохи піднімався на
пальцях. Так він ходив декілька днів після дня народження.
Він прийшов до музичної школи, усім своїм виглядом показуючи, що
сьогодні не простий день. Всі помітили, спитали, але він засоромився
говорити.
Вчителька була особливо задоволена у той день Віктором та дуже його
хвалила. Урок закінчився, він отримав в щоденник свою чергову п'ятірку
(на пів сторінки) та якось не типово серйозно став збирати речі, не
відповідаючи на розмову до нього вчительки (яка після уроку завжди з
ним розмовляла про все на світі). Вчителька почала допитуватися: "Що ж
сталося?" Дитина не розмовляє як завжди три тисячі слів в секунду, а
однослівно відповідає на запитання.
Віктор сказав, що тепер трапилось таке, що він не може біти
несерйозним. Але не пояснив, засоромився. Бо вважав, що так би він
хвастався, а хвастатися не можна.
Вже прийшла наступна учениця, вчителька переключилася на неї, а Віктор уходити не хоче. Бо він же не повідомив головну новину!
Тоді Віктор рішається на відчайдушний крок: він бере клаптик паперу та
пише: "Мені вже 6 років. Я вже дорослий!" - і передає вчительці. Потім
надуває груди, червоніє, стає на пальці і так виходить, трохи пихтить
від напруження.
Вчителька прочитала, просто вкрай здивувалася та догнала його і
поцілувала, сказавши: "Так, Вітя. Я тепер зрозуміла, що з тобою треба
тепер серйозно, як з дорослим чоловіком."
Віктор був щасливий.
У той день у нього був ще урок співу. Там він повторив те саме, хоча
там це було складніше - хор стоїть на сходинах, дітей багато, різного
віку, вчительок аж дві (одна співати вчить, друга грає на роялі)!
Але Віктору вдалося написати дві записки та передати обом вчителькам.
Одна записка в нас і досі зберігається в сімейному архіві.
